Головне управління ДФС у Київській області, в межах компетенції та згідно з нормами чинного законодавства, розглянуло Ваше звернення щодо надання податкової консультації з питань оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Питання оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки регулюються статтею 266 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями (далі – ПКУ). Зокрема, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПКУ – є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПКУ - є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно з підпунктами 14.1.129 та 14.1.129¹ пункту 14.1 статті 14 ПКУ об'єкти житлової нерухомості – це будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки, а об'єкти нежитлової нерухомості – будівлі, приміщення, що не віднесені законодавством до житлового фонду.
Разом із цим, підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ визначено перелік об’єктів нерухомості, які не є об’єктами оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ).
Слід зазначити, що відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 жовтня 2010 року № 457 (далі – ДК 009:2010), економічна діяльність – процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва – це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість і розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Тобто, з метою застосування норм підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ, промисловими вважаються підприємства, які відповідно до ДК 009:2010 відносяться до секцій:
B «Добувна промисловість та розроблення кар’єрів»;
C «Переробна промисловість»;
D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря»;
E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами»;
F «Будівництво».
Крім того, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації, наказом від 17 серпня 2000 року № 507, затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі – ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.
Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.
Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належать будівлі промислові – криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням, а також, - резервуари, силоси та склади: резервуари та ємності; резервуари для нафти та газу; силоси для зерна, цементу та інших сипких мас; холодильники та спеціальні склади; складські майданчики.
Таким чином, в розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ, не є об’єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки промислові будівлі та складські приміщення, які належать промисловим підприємствам.
Одночасно із цим, слід зауважити наступне. В разі якщо промислова будівля або складське приміщення належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля (приміщення) є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах, відповідно до норм чинного законодавства.
Виходячи з вищевикладеного та враховуючи те, що ТОВ фактично не здійснює промислову діяльність (здійснює діяльність з надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна – КВЕД 68.20, який відповідно до ДК 009:2010 відноситься до секцій L «Операції з нерухомим майном»), вважаємо, що норма підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ не застосовується до об’єктів нерухомості, які зазначені у Вашому зверненні, тобто складових комплексу які перебувають у власності ТОВ.
Також повідомляємо, що згідно підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПКУ, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями), - тому при оподаткуванні податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки необхідно також користуватись відповідними рішеннями органів місцевого самоврядування, які згідно статті 12 ПКУ приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів в межах своїх повноважень.
Відповідно до підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПКУ податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
Згідно із статтею 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
При цьому, листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, вони мають роз'яснювальний, інформаційний характер і не встановлюють правових норм.
Заступник начальника О.М. Форосенко